Книга на вихідні: література про втрату та прийняття
Книга на вихідні: література про втрату та прийняття
Література — це своєрідна терапія і для тих, хто її створює, і для тих, хто читає. У цих книжках автори й герої осмислюють смерть близьких людей, намагатися її пояснити та пережити
ВТРАТА
- «4321». Пол Остер
Букерівський лауреат Пол Остер прописує життя Арчі Фергюсона в чотирьох варіаціях. Нащадок мінських євреїв та емігрантів у США Арчі народжується в 1947 році. У його ранньому дитинстві батьківський бізнес пограбують, спалять, викуплять або спалять разом із батьком – із цього місця й розійдуться чотири варіанти життя героя. Автор показує, як великі й дрібні зміни можуть вплинути на подальший шлях персонажа.
Арчі Фергюсон буде неодноразово щось втрачати. Він побачить смерть друга й побачить смерть президента. Проте Пол Остер залишає певні константи в житті хлопця. Відтак «4321» — книга про те, що яких би пертурбацій не зазнала історія, фундамент особистості залишається непорушним.
- «Мій дідусь був черешнею». Анджела Нанетті
Чотирирічний Тоніно живе в невеликому італійському містечку та понад усе любить приїжджати до дідуся й бабусі в село. Дідусь постійно розповідає щось нове про реальність довкола: як слухати дерева й що відбувається з найближчими після їхньої смерті. Щойно в Тоніно помирає бабуся, він намагається усвідомити свою втрату й розібратися, що відбувається з приходом смерті.
Попри те, що книжку Анджели Нанетті рекомендують читати з дев’яти років, авторка порушує тему, яка турбує нас в будь-якому віці, — як пояснити людині смерть і прийняти відхід близьких.
- «Те, що падає з неба». Селья Агава
Одного дня на маму восьмирічної Саари падає брила льоду, а іншого її тітка виграє лотерею й купує величезний маєток. Одній людині щастить, іншій – ні. Короткі історії про це обертаються навколо малої дівчини. Героїня фінської письменниці намагається осмислити світ навколо й розгадати його загадку, наче Еркюль Пуаро з її улюбленого телевізійного шоу. Селья Агава протиставляє наївність Саари безапеляційності життя: вона спостерігатиме смерть і депресію й міркуватиме про плинність часу. Абсурд, що часто супроводжує трагедію і смерть, тут зведений в абсолют. Крізь трохи відсторонений погляд дитини авторка показує, що скорбота — це необов’язково про надривні сльози. Вона також може бути про допитливість або навіть спокій.
- «Хвороба як метафора». Сьюзен Зонтаґ
Своїм есе Сьюзен Зонтаґ відповіла на поставлений їй діагноз раку молочної залози. У тексті вона намагається розібратися, чому люди в різні часи були схильні створювати навколо хвороби метафоричний флер вищої сили. Діагноз туберкульозу, а пізніше — раку чи СНІДу сприймався як вирок, очищення чи кара за гріхи. На думку авторки, хвороба залишається лише хворобою: у ній немає ніякої таємничого фатуму.
- Camera Lucida. Нотатки про фотографію. Ролан Барт
У французького філософа Ролана Барта виникла ідея написати цю останню його опубліковану роботу після смерті матері в 1977 році. Якось він сидів, розглядаючи її світлини й усвідомлюючи, що назавжди втратив близьку людину. Одна з фотографій матері зачепила його особливо сильно — на ній п’ятирічна дівчина стояла зі своїм братом. Звідси й почалися роздуми філософа про природу фотографії та особливу деталь на знімку, що може зачепити глядача. Для Ролана Барта світлини стали не просто зануренням у візуальні сюжети, а способом осмислити смерть найдорожчої людини та зберегти пам’ять про неї — «настільки довго, наскільки залишатиметься популярним сам філософ».
Літературна критикиня Марія Бліндюк
Джерело: Заборона
